Про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Машкіної Наталі Василівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами)

Вища кваліфікаційна комісія суддів України у пленарному складі:

головуючого – Андрія ПАСІЧНИКА,

членів Комісії: Михайла БОГОНОСА, Людмили ВОЛКОВОЇ, Віталія ГАЦЕЛЮКА, Ярослава ДУХА, Романа КИДИСЮКА, Надії КОБЕЦЬКОЇ, Ігоря КУШНІРА, Володимира ЛУГАНСЬКОГО, Руслана МЕЛЬНИКА, Олексія ОМЕЛЬЯНА (доповідач), Романа САБОДАША, Руслана СИДОРОВИЧА, Сергія ЧУМАКА, Галини ШЕВЧУК,

за участю:

кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Наталі МАШКІНОЇ,

представника Громадської ради доброчесності Світлани ІЛЬНИЦЬКОЇ,

розглянувши питання про підтвердження здатності кандидата на посаду судді Машкіної Наталі Василівни здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді в межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами),

встановила:           

Стислий виклад підстав і порядку проведення конкурсу на посади суддів апеляційних загальних судів та процедури кваліфікаційного оцінювання кандидата.

Статтею 79 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (далі – Закон) установлено, що конкурс на зайняття вакантної посади судді проводиться відповідно до Закону та положення про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, що затверджується Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, з дотриманням вимог законодавства про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків.

Загальний порядок подання заяви та документів для участі в конкурсі, порядок проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді місцевого, апеляційного, вищого спеціалізованого судів або судді Верховного Суду та внесення за результатами конкурсу до Вищої ради правосуддя рекомендації про призначення кандидата на посаду судді визначено в Положенні про проведення конкурсу на зайняття вакантної посади судді, затвердженому рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 02 листопада 2016 року № 141/зп‑16 (у редакції рішення Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 29 лютого 2024 року № 72/зп-24) (далі – Положення про конкурс). Принципами проведення конкурсу є справедливість, законність, публічність, прозорість, відкритість і рівність умов для його учасників, об’єктивність, неупередженість та повага до прав людини (пункт 1.3 Положення про конкурс). Конкурс на зайняття вакантних посад суддів апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду або суддів Верховного Суду проводиться на основі рейтингу кандидатів за результатами кваліфікаційного оцінювання та з урахуванням особливостей, передбачених статтею 79-3 Закону (пункт 1.5 Положення про конкурс).

За змістом частини другої статті 79³ Закону в конкурсі на зайняття вакантної посади судді апеляційного суду може брати участь особа, яка відповідає вимогам до кандидата на посаду судді, за результатами кваліфікаційного оцінювання підтвердила здатність здійснювати правосуддя у відповідному суді та з відповідною спеціалізацією, а також відповідає одній із вимог, визначених частиною першою статті 28 (для апеляційного суду) Закону. Процедуру проведення Комісією кваліфікаційного оцінювання врегульовано главою 1 розділу V Закону. Отже, необхідною умовою зайняття посади судді є проходження кваліфікаційного оцінювання з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Частиною другою статті 83 Закону встановлено, що кваліфікаційне оцінювання проводиться Комісією з метою визначення здатності кандидата на посаду судді здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Критеріями кваліфікаційного оцінювання є: 1) компетентність (професійна, особиста, соціальна тощо); 2) професійна етика; 3) доброчесність. Відповідно до частини п’ятої статті 83 Закону порядок та методологія кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення затверджуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України.

Рішенням Комісії від 22 січня 2025 року № 20/зп-25 затверджено Положення про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення (далі – Положення про кваліфікаційне оцінювання). Пунктами 1.3–1.4 Положення про кваліфікаційне оцінювання передбачено, що завданням кваліфікаційного оцінювання є встановлення відповідності кандидата на посаду судді вимогам до посади судді за критеріями компетентності (професійна, особиста, соціальна), доброчесності та професійної етики згідно з визначеними показниками, а основними принципами кваліфікаційного оцінювання є автономність, запобігання конфлікту інтересів, об’єктивність, неупередженість, прозорість, публічність, рівність умов для кандидатів на посаду судді.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами та доповненнями) оголошено конкурс на зайняття 550 вакантних посад суддів в апеляційних судах, зокрема в апеляційних загальних судах.

Частиною четвертою статті 83 Закону встановлено, що однією з підстав для призначення кваліфікаційного оцінювання є заява кандидата на посаду судді про проведення кваліфікаційного оцінювання, у тому числі для участі в конкурсі.

Машкіна Н.В. 20 грудня 2023 року звернулася до Вищої кваліфікаційної комісії суддів України із заявою про допуск до участі в конкурсі на зайняття вакантної посади судді в апеляційному загальному суді, оголошеному рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року, як особа, яка відповідає вимогам пункту 1 частини першої статті 28 Закону, а також просила провести стосовно неї кваліфікаційне оцінювання для підтвердження здатності здійснювати правосуддя у відповідному суді.

Стислий опис проходження першого та другого етапів кваліфікаційного оцінювання.

Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 04 березня 2024 року №  147/ас-24 Машкіну Н.В. допущено до проходження кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на зайняття 550 вакантних посад суддів апеляційних судів.

Відповідно до статті 85 Закону та пунктів 2.1–2.2 Положення про кваліфікаційне оцінювання основним засобом встановлення відповідності судді (кандидата на посаду судді) критерію професійної компетентності є кваліфікаційний іспит, який проводиться в порядку, передбаченому статтею 74 Закону, з урахуванням особливостей, встановлених главою 1 розділу V Закону.

Кваліфікаційний іспит проводиться шляхом складання анонімних тестувань та практичного завдання. Анонімне тестування проводиться щодо когнітивних здібностей, історії української державності, загальних знань у сфері права та спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності. Практичне завдання проводиться щодо спеціалізації відповідного суду з урахуванням його інстанційності.

Рішеннями Комісії від 11 вересня 2024 року № 270/зп-24 (зі змінами) та від 09 грудня  2024 року № 316/ас-24 призначено кваліфікаційний іспит у межах конкурсу на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах, оголошеного рішенням Комісії від 14  вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), та визначено черговість етапів його проведення (перший етап – тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації відповідного суду; другий етап – тестування когнітивних здібностей; третій етап – виконання практичного завдання зі спеціалізації відповідного суду).

Рішенням Комісії від 21 жовтня 2024 року № 323/зп-24 затверджено кодовані та декодовані результати тестування загальних знань у сфері права та знань зі спеціалізації апеляційного загального суду (кримінальна спеціалізація).

Рішенням Комісії від 20 січня 2025 року № 16/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати тестування когнітивних здібностей, складеного 10, 13, 14 та 15 січня 2025 року кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних судах (кримінальна спеціалізація) у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року №  94/зп-23 (зі змінами).

Рішеннями Комісії від 17 квітня 2025 року № 87/зп-25 та № 89/зп-25 затверджено кодовані та декодовані результати практичного завдання, виконаного 12–14 та 17–21 лютого 2025 року (кримінальна спеціалізація) кандидатами на зайняття вакантних посад суддів в апеляційних загальних судах у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), а також затверджено загальні результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів.

Відповідно до пункту 8.2 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, затвердженого рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 19 червня 2024 року № 185/зп-24, у разі якщо на момент складання іспиту анонімне тестування з історії української державності не проводиться, кожному учаснику, який успішно склав інші тестування та виконав відповідні практичні завдання, додається 40  балів до загального результату іспиту.

Згідно з пунктом 62 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону анонімне тестування з історії української державності не проводиться в межах кваліфікаційного іспиту під час конкурсів на зайняття вакантних посад суддів, оголошених рішеннями Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23, від 23 листопада 2023 року № 145/зп-23.

З огляду на зазначене Машкіна Н.В. отримала такі результати першого етапу «Складання кваліфікаційного іспиту» кваліфікаційного оцінювання кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від  14  вересня 2023 року №  94/зп-23: 1) когнітивні здібності – 48,4 бала; 2) знання історії української державності – 40  балів; 3) знання у сфері права та зі спеціалізації суду – 147 балів; 4) здатність практичного застосування знань у сфері права у суді відповідного рівня та спеціалізації – 131,5 бала. Загальний результат за критерієм професійної компетентності – 366,9 бала.

Згідно з рішенням Комісії від 17 квітня 2025 року № 89/зп-25 до другого етапу кваліфікаційного оцінювання «Дослідження досьє та проведення співбесіди» у межах конкурсу, оголошеного рішенням Комісії від 14 вересня 2023 року № 94/зп-23 (зі змінами), допущено 706 кандидатів на посади суддів апеляційних загальних судів, які успішно склали кваліфікаційний іспит, зокрема Машкіну Н.В.

Комісія 26 травня 2025 року звернулась до кандидатів на посаду судді апеляційного загального суду (лист № 21-4281/25) та запропонувала надати Комісії для долучення до досьє та оцінювання під час співбесіди пояснення та докази (за наявності), які, на думку кандидата, підтверджують його відповідність критеріям особистої та соціальної компетентності. Увагу кандидатів було акцентовано на пункті 5.6 розділу 5 Положення про порядок складання кваліфікаційного іспиту та методику оцінювання кандидатів, у якому визначено вагу критеріїв та показників під час кваліфікаційного оцінювання. Зокрема, особиста компетентність ‒ 50 балів (рішучість та відповідальність ‒ 25 балів, безперервний розвиток ‒ 25 балів) і соціальна компетентність ‒ 50 балів (ефективна комунікація ‒ 12,5 бала, ефективна взаємодія ‒ 12,5 бала, стійкість мотивації ‒ 12,5 бала, емоційна стійкість ‒ 12,5 бала).

Кандидатом Машкіною Н.В. 06 червня 2025 року надіслано до Комісії відповідні пояснення та докази на їх підтвердження. У поясненнях кандидат повідомила інформацію, яка, на її думку, підтверджує її відповідність показникам критерію особистої компетентності: «Рішучість та відповідальність», «Безперервний розвиток», та показникам критерію соціальної компетентності: «Ефективна комунікація», «Ефективна взаємодія», «Стійкість мотивації», «Емоційна стійкість».

До Комісії 07 жовтня 2025 року надійшов висновок Громадської ради доброчесності (далі – ГРД) про невідповідність кандидата на посаду судді Машкіної Н.В. критеріям доброчесності та професійної етики, затверджений 06 жовтня 2025 року.

З метою ознайомлення із висновком ГРД Комісією вручено кандидату електронну копію цього висновку та запропоновано надати пояснення та копії підтверджувальних документів (за наявності).

Машкіною Н.В. 27 жовтня 2025 року надіслано на адресу Комісії пояснення, до яких додано документи на спростування інформації, викладеної у висновку ГРД.

Комісією у складі колегії проведено співбесіду з кандидатом 04 листопада 2025 року.

Під час співбесіди обговорено результати дослідження досьє, відповідність кандидата показникам критеріїв особистої і соціальної компетентності, а також критеріям доброчесності та професійної етики. Предметом детального обговорення і мотивованої оцінки Комісією в складі колегії стали також обставини, викладені у висновку ГРД, пояснення кандидата щодо пунктів висновку та інформації, відображеної в рішенні ГРД.

Рішенням Комісії у складі колегії від 04 листопада 2025 року № 538/ас-25 визначено, що за результатами кваліфікаційного оцінювання кандидат на посаду судді апеляційного загального суду Машкіна Н.В. набрала 690,4 бала. Питання щодо здатності Машкіної Н.В. здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді винесено на розгляд Вищої кваліфікаційної комісії суддів України у пленарному складі.

Рішення Комісії у складі колегії мотивовано тим, що кандидат набрала необхідну кількість голосів за всіма критеріями, а саме:

- за критерієм особистої компетентності – 41 бал із 50 можливих, що є вищим за 75% (37,5 бала), а тому кандидат відповідає цьому критерію;

- за критерієм соціальної компетентності – 42,5 бала із 50 можливих, що є вищим за 75% (37,5 бала), тому кандидат відповідає цьому критерію;

- за критеріями доброчесності та професійної етики – 240 балів із 300 можливих, що є вищим за 75% (225 балів), тому кандидат відповідає цим критеріям.

Основні відомості про кандидата.

Машкіна Н.В. ____ року народження, громадянка України.

У 2004 році закінчила Національну юридичну академію України імені Ярослава Мудрого, отримала повну вищу освіту за спеціальністю «Правознавство» та здобула кваліфікацію юриста.

Науковий ступінь, вчене звання відсутні.

Указом Президента України від 13 травня 2009 року № 321/2009 Машкіну Н.В. призначено на посаду судді Куйбишевського районного суду міста Донецька строком на п’ять років.

Указом Президента України від 07 серпня 2017 року № 212/2017 Машкіну Н.В. призначено на посаду судді Куйбишевського районного суду міста Донецька безстроково та переведено шляхом відрядження на роботу на посаді судді Михайлівського районного суду Запорізької області строком до шести місяців.

Указом Президента України від 07 лютого 2018 року № 24/2018 судді Куйбишевського районного суду міста Донецька Машкіній Н.В. продовжено строк відрядження на посаді судді Михайлівського районного суду Запорізької області на шість місяців.

Указом Президента України від 20 серпня 2018 року № 228/2018 суддю Куйбишевського районного суду міста Донецька Машкіну Н.В. переведено на роботу на посаду судді Михайлівського районного суду Запорізької області.

Стаж роботи на посаді судді становить понад 16 років.

Машкіна Н.В. проходила кваліфікаційне оцінювання на відповідність займаній посаді. Рішенням Вищої кваліфікаційної комісії суддів України від 24 вересня 2019 року №  831/ко- 19 Машкіну Н.В. визнано такою, що відповідає займаній посаді.

Відповідно до рішення Голови Верховного Суду від 12 травня 2022 року № 154/0/149-22 Машкіна Н.В. відряджена до Амур-Нижньодніпровського районного суду міста Дніпропетровська для здійснення правосуддя з 13 травня 2022 року.

Розгляд Комісією у пленарному складі питання про підтвердження здатності кандидата здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критеріями доброчесності та професійної етики.

Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо ГРД у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

Згідно з пунктом 126 Регламенту Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, затвердженого рішенням Комісії від 13 жовтня 2016 року № 81/зп-16 (зі змінами) у засіданні Комісії у пленарному складі з підстави, визначеної абзацом другим частини першої статті 88 Закону, розгляду підлягають рішення Комісії, ухвалені у складі Колегії, про оцінювання судді (кандидата на посаду судді) на відповідність критеріям, визначеним законом; висновок Громадської ради доброчесності, пояснення судді (кандидата на посаду судді), інші обставини, документи та матеріали.

Комісією у пленарному складі проведено співбесіду з кандидатом 26 листопада 2025 року.

Дослідивши матеріали досьє кандидата на посаду судді апеляційного загального суду Машкіної Н.В., висновок ГРД, проаналізувавши  пояснення судді, ухвалене колегією рішення, Комісія у пленарному складі виходила з такого.

Так, ГРД у висновку зазначає, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «Чесність» та «Законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав» (підпункт 2 пункту 18 та підпункт 2 пункту 21 Єдиних показників доброчесності).

У деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру (далі – паперова декларація) за 2012–2014 роки Машкіна Н.В. у розділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно» не задекларувала жодного об’єкта нерухомого майна, що перебував у її користуванні, де вона фактично проживала.

У декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі – декларація), за 2017 рік Машкіна Н.В. не вказала жодного об’єкта нерухомості поблизу місця роботи в Михайлівському районному суді Запорізької області, де б могла проживати, що на думку ГРД, може свідчити про неподання повних та достовірних відомостей.

У деклараціях за 2018–2019 роки Машкіною Н.В. вказано, що вона та члени її сім’ї мають право безоплатного користування житлом за адресою: місто Запоріжжя, АДРЕСА_1 (загальна площа 69,1 кв.м), яка на праві власності належить ОСОБА_1 та ОСОБА_2. ГРД вважає, що безоплатне користування житлом, яке належить особі, що не є близькою особою судді (кандидата), містить ознаки подарунка в розумінні Закону України «Про запобігання корупції» і ознаки правопорушення, передбаченого частиною першою статті 172-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Стосовно незазначення в паперових деклараціях за 2012–2014 роки інформації про житловий будинок, де вона проживала, кандидат пояснила, що помилково не вказала ці відомості в розділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно» через неправильне тлумачення чинного на той час Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції». У цей період вона разом зі своїм чоловіком та сином були зареєстровані та фактично проживали в місті Донецьку на АДРЕСА_2, що на праві власності належав її матері. Оскільки проживання було безоплатним і не супроводжувалося жодними витратами, вона вважала, що цей об’єкт не потрібно зазначати врозділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно». Водночас інформація про місце проживання була внесена до розділу І «Загальні відомості» декларацій. Намірів приховати факт користування будинком вона не мала.

Стосовно незазначення кандидатом в декларації за 2017 рік відомостей про жоден об’єкт нерухомості за місцем роботи в Михайлівському районному суді Запорізької області, де б могла проживати, Машкіна Н.В. пояснила, що після її відрядження до Михайлівського районного суду Запорізької області у серпні 2017 року вона намагалася знайти житло в селищі Михайлівка, однак орендувати помешкання, придатне для проживання всієї родини, у невеликому населеному пункті виявилося складно. Через це вона приїжджала до Михайлівки щопонеділка, на чотири дні винаймала кімнату в готелі, а в п’ятницю поверталася додому в Донецьку область. Іноді, за запрошенням подруги ОСОБА_3, вона тимчасово зупинялася у неї. Таким чином, в 2017 році не мала в користуванні жодного житла в селищі Михайлівка, у якому проживала б понад 183 дні або станом на кінець звітного періоду. Тому, керуючись роз’ясненнями Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – Національне агентство), в декларації вона зазначила своє фактичне місце проживання – будинок у Донецькій області, що належить її батькам, де вона з 2015 року мешкала разом із сім’єю.

Стосовно зауваження ГРД щодо безоплатного користування кандидатом квартирою в місті Запоріжжя, належній особам, що не є близькими особами судді (кандидата), Машкіна  Н.В. під час співбесіди та в письмових поясненнях зазначила, що в деклараціях за  2018–2019 роки некоректно зазначила тип користування як «безоплатне», адже фактично користування квартирою мало взаємний характер і супроводжувалося її матеріальними витратами. Право користування квартирою було їй надано у зв’язку з тим, що власники (неповнолітні діти її подруги – ОСОБА_3) не користувались квартирою, оскiльки проживали в місті Києві разом із матір’ю. Мiж ними iснувала усна домовленiсть про вiдсутнiсть орендної плати за користування квартирою, однак за умови догляду за житлом, сплати комунальних послуг та проведення необхідних ремонтних робіт. Для власників це було вигідно, оскільки вони не могла продати квартиру, бо були неповнолітніми, й не хотіли здавати її стороннім особам. За період їхнього проживання в цій квартирі (2018–2019 роки) за її рахунок було замінено сантехніку, відремонтовано балкон та лоджію на загальну суму близько 24 000 грн, що підтверджується копією розписки ОСОБА_4, який виконував ці ремонтні роботи. Хоча плата за користування квартирою не встановлювалась, але це не було безоплатним – понесені витрати були співмірні з орендною платою за аналогічне житло.

Відповідно до Закону України «Про засади запобігання і протидії корупції» від  07 квітня 2011 року № 3206-VI, чинного на момент подачі декларацій за 2012–2014 роки, суб’єкти декларування зобов’язані були подавати декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру з повним і достовірним відображенням інформації про наявні у них права на майно. Вказаним нормативно-правовим актом затверджено форму декларації про майно, доходи, витрати і зобов’язання фінансового характеру, яка містила примітку з 14 пунктів щодо порядку її заповнення.

Зокрема затвердженою формою паперової декларації в розділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно» безпосередньо зазначено, що підлягає декларуванню «Майно, що перебуває у власності, в оренді чи на іншому праві користування декларанта, та витрати декларанта на придбання такого майна або на користування ним», у пункті 24 передбачено подання відомостей про такі об’єкти, як житлові будинки.

Таким чином, положення антикорупційного законодавства, які були чинні на той час, чітко визначали порядок декларування об’єктів нерухомості, що перебували в користуванні суб’єкта декларування, зокрема будинку.

Водночас у розділі ІІІ «Відомості про нерухоме майно» паперових декларацій за  2012– 2014 роки кандидат не зазначила об’єкт нерухомості, який перебував у її фактичному користуванні протягом цього періоду.

Комісія у складі колегії не встановила ознак умисного приховування інформації, однак вважала, що кандидат не вжила достатніх заходів для коректного декларування об’єкта нерухомості за місцем фактичного проживання протягом 2012–2014 років. Комісія у пленарному складі погоджується з вказаними висновками колегії.

Стосовно інформації про відсутність у декларації Машкіної Н.В. за 2017 рік об’єктів нерухомості за місцем роботи в Михайлівському районному суді Запорізької області Комісія дійшла висновку, що не встановлено фактів перебування будь-яких об’єктів нерухомості у її користуванні протягом періоду, який би породжував обов’язок їх декларування. Отже, Комісія у пленарному складі вважає надані кандидатом пояснення обґрунтованими та достатніми.

Стосовно безкоштовного користування житлом, власником якого є стороння особа, що в розумінні ГРД є подарунком.

Комісією встановлено факт проживання Машкіної Н.В. протягом 2018–2019 років в квартирі третьої особи в місті Запоріжжя, що відображено в її деклараціях за 2018 та 2019   роки. Утім інформація про витрати на користування цією квартирою в деклараціях відсутня.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про запобігання корупції» подарунок – це грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають / одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.

За роз’ясненнями Національного агентства подарунки вважаються доходом незалежно від того, у якій формі вони отримуються – у формі грошових коштів або в іншій формі. Доходи декларуються незалежно від їх розміру. Винятком є доходи у вигляді подарунків. Подарунки у формі грошових коштів зазначаються в декларації, якщо розмір таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) сукупно протягом року, перевищує 5 прожиткових мінімумів (абзац другий пункту 7 частини першої статті 46 Закону України «Про запобігання корупції» у редакціях, чинних на момент заповнення суддею декларацій).

Оцінивши в сукупності пояснення кандидата та подані нею документи, Комісією у складі колегії з’ясовано, що Машкіна Н.В. з серпня 2017 року відряджена до Михайлівського районного суду Запорізької області, розташованому в селищі Михайлівка Запорізької області, що є невеликим населеним пунктом із обмеженими можливостями для оренди житла, тому на підставі усної домовленості із законним представником власників (неповнолітні діти) – подругою ОСОБА_3 вона разом із родиною проживала в місті Запоріжжі протягом  2018–2019  років. Користування квартирою не було безкоштовним, оскільки вона здійснювала догляд за житлом, оплачувала комунальні послуги за проживання та виконала значну частину необхідних ремонтних робіт (замінена сантехніки у ванній кімнаті, ремонт балкона та лоджії) загальною вартістю близько 24 000 грн, що підтвердила копією розписки ОСОБА_4, виконавця цих ремонтних робіт.

Отже, Комісія у пленарному складі погоджується з висновками колегії щодо спростування Машкіною Н.В. доводів ГРД про нібито порушення нею вимог антикорупційного законодавства щодо отримання подарунків від осіб, які не є близькими їй особами. Доказів зворотного Комісією не отримано.

Комісія у складі колегії вважала пояснення Машкіної Н.В. переконливими та достатніми, що виключають підстави для сумнівів у її доброчесності. Вони були достатніми для спростування сумнівів ГРД щодо відповідності кандидата критеріям доброчесності та професійної етики за показниками «Чесність» і «Законність джерел походження прав на об’єкти цивільних прав» (підпункт 2 пункту 18 та підпункт 2 пункту 21 Єдиних показників доброчесності).

Водночас Комісія у складі колегії дійшла висновку, що Машкіна Н.В., заповнюючи декларації за 2015 та 2019 роки, припустилася помилки в трактуванні норм цивільного законодавства, якими врегульовано визначення права користування чужим майном (сервітуту), та неумисно некоректно задекларувала відомості про користування будинками матері на підставі сервітуту. На це вказують пояснення кандидата, оскільки вона в такий спосіб намагалась відобразити безоплатне користування нерухомим майном, належним її матері.

Комісією у складі колегії при оцінюванні цих обставин враховано кількість допущених помилок Машкіною Н.В. при заповненні відповідних декларацій, а також невжиття заходів кандидатом для належного декларування власного майнового стану.

Незважаючи на те, що окремі виявлені помилки не оцінюються Комісією як істотні чи суттєві, їх сукупність вказує на недостатню уважність та належну старанність при заповненні офіційних документів. У зв’язку з викладеним Комісія у складі колегії одноголосно вирішила зменшити бали кандидата за критеріями професійної етики та доброчесності на 15 балів за показником «Сумлінність». 

Комісія у пленарному складі підтримала висновки колегії щодо викладених вище обставин.

У висновку ГРД зазначила, що кандидат не відповідає критеріям доброчесності та професійної етики за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» (підпункт 6 пункту 17 Єдиних показників доброчесності).

Так, Машкіна Н.В. разом із сином в період з 2014 до 2017 року неодноразово відвідувала тимчасово окуповані території – місто Донецьк. Зокрема, у 2015 році вона здійснила 14 поїздок, у 2016 році – 23 поїздки, а у 2017 році – 14 поїздок. Також Машкіна Н.В. перетинала адміністративний кордон з тимчасово окупованими територіями як водій.

У межах забезпечення права на відповідь кандидат пояснила, що поїздки на окуповані території обумовлені необхідністю вирішення побутових питань.

Водночас ГРД зазначила, що такі дії є нерозсудливими, могли поставити під ризик життя кандидата та негативно вплинути на авторитет судді. На думку ГРД, перебування осіб, які претендують на посаду судді, на тимчасово окупованих територіях створює ризики тиску, шантажу або спроб вербування з боку спеціальних служб рф, а тому викликає обґрунтований сумнів щодо відсутності альтернативності поведінки кандидата.

Також у висновку ГРД вказано, що в пунктах 17–18 розділу II декларації доброчесності судді за 2023 рік кандидат підтвердила твердження про те, що нею та членами її сім’ї не відвідувалась територія російської федерації та/або тимчасово окупована територія України. Хоча Машкіна Н.В. визнала, що їздила із членами своєї сім’ї на окуповані території. ГРД вважає, кандидат на посаду судді умисно вказала неправдиві відомості в декларації доброчесності.

У висновку ГРД також вказано, що на вебсайті «Миротворець» наявна інформація про неодноразовий незаконний перетин чоловіком кандидата адміністративного кордону з метою відвідування окупованої території України.

Крім того, не залишились поза увагою ГРД і обставини щодо відвідування окупованих територій матір’ю судді в період з 2018 до 2019 року щонайменше 10 разів.

Машкіна Н.В. у письмових поясненнях вказала, що до середини 2014 року вона разом із чоловіком та сином проживала в місті Донецьк. Від початку окупації частини міста Донецька та після закінчення п’ятирічного строку призначення її на посаду судді (14  травня 2014 року) вони залишили місто Донецьк, виїхавши до АДРЕСА_3 Великоновосілківського району, де проживали в будинку її батьків. У 2015–2017 роках нею здійснювалися поїздки за місцем колишнього проживання в місті Донецьку виключно з метою забезпечення схоронності житла та необхідністю вирішення побутових питань: усунення наслідків пошкодження житла внаслідок обстрілів, вивезення особистих речей, запобігання захопленню майна та надання допомоги її тітці, яка проживала там і потребувала ліків. На той час законодавчої заборони на відвідування тимчасово окупованої території не існувало, виїжджала та заїжджала через контрольні пункти в’їзду-виїзду на підставі спецперепусток, які видавались Службою безпеки України.

Кандидат стверджувала, що із травня 2014 року до серпня 2017 року вона не здійснювала правосуддя, не мала доступу до Єдиного державного реєстру судових рішень і не виконувала повноважень судді. Рішення про тимчасові поїздки приймалися з урахуванням ризиків стосовно безпеки та незалежності судді. Після її призначення у 2017 році на посаду судді безстроково та переведення до Михайлівського районного суду Запорізької області жодного разу тимчасово окуповану територію не відвідувала. З початку повномасштабного вторгнення російської федерації у 2022 році вона та члени її сім’ї остаточно залишили місце колишнього проживання і більше не відвідували окуповану територію. Таким чином, її дії були викликані нагальними потребами вирішення майнових питань та допомоги близьким особам (тітці).

Стосовно поїздок її чоловіка на тимчасово окуповані території їй нічого не відомо. За його словами, фактів перетину адміністративного кордону з тимчасово окупованими територіями не було. Вважає, що інформація, розміщена на вебсайті «Миротворець», підлягає критичній оцінці, оскільки ґрунтується на непідтверджених джерелах і не має офіційного підтвердження, тому викликає сумніви її достовірність.

Стосовно поїздок її матері на тимчасово окуповану територію у 2018–2019 роках кандидат зазначила, що вони мали виключно побутовий характер з метою перевірки стану будинку в місті Донецьк та передачі ліків її сестрі, яка там проживала.

Під час закритої частини співбесіди у складі колегії Машкіна Н.В. надала докладні пояснення щодо причин і обставин в’їзду та короткочасного перебування на тимчасово окупованій території, наголосивши на винятковості ситуації та наявності об’єктивних життєвих потреб, які зумовили такі відвідування.

Проаналізувавши надані кандидатом пояснення, Комісія у складі колегії дійшла висновку, що встановлені факти не є достатньою самостійною підставою для визнання Машкіної Н.В. такою, що не відповідає критерію професійної етики. Водночас поїздки на тимчасово окуповані території можуть бути причиною негативного впливу на авторитет правосуддя, тому Комісія у складі колегії одноголосно вирішила зменшити бали кандидата за критеріям професійної етики та доброчесності на 15 балів за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті».

Комісія у пленарному складі не погоджується з такими висновками колегії у зв’язку з таким.

У цьому аспекті варто зауважити, що критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу суддів, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади загалом.

Доброчесність – це необхідна морально-етична складова діяльності судді, яка, серед іншого, визначає межу та спосіб його поведінки, що базується на принципах об’єктивного ставлення до сторін у справах і чесності у способі власного життя, виконанні своїх обов’язків та здійсненні правосуддя.

У пункті 141 рішення Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі №  990/99/24 висловлено правову позицію, що доброчесність є морально-етичною, а не правовою категорією, обставини, які свідчать про недоброчесність, оцінюються насамперед з морально-етичного погляду. Навіть зовні правомірні і законні дії кандидата можуть оцінюватися як такі, що не узгоджуються з поняттям доброчесності.

Перевірка кандидата на посаду судді за критерієм доброчесності включає з’ясування та оцінку всіх аспектів життя і діяльності такого кандидата не лише професійного характеру, а й морально-етичного.

Така перевірка відбувається на підставі Єдиних показників для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), які затверджені рішенням Вищої ради правосуддя від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 (далі – Єдині показники).

Як визначено пунктом 2 Єдиних показників, вони застосовуються Вищою кваліфікаційною комісією суддів України при визначенні здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді за визначеними законом критеріями. Показники застосовуються до процедур оцінювання, що виникли до їх затвердження, але не були завершені, та до процедур, що розпочинаються після їх затвердження (пункт 3 Єдиних показників). З огляду на те, що процедуру перевірки кандидата Машкіної Н.В. не було завершено на момент затвердження Єдиних показників, вони підлягають застосуванню під час оцінювання відповідності кандидата критерію доброчесності.

Одним із головних досягнень Єдиних показників є закріплення обґрунтованого сумніву як належного стандарту доказування для оцінювання відповідності судді та кандидата критеріям доброчесності. З огляду на це Комісія під час встановлення наявності фактів, які свідчать про невідповідність кандидата критеріям доброчесності, керується пунктом 1 Єдиних показників, згідно з яким обґрунтований сумнів – наявність відповідних та достатніх фактичних даних, які є переконливими для звичайної розсудливої людини щодо того, що суддя (кандидат на посаду судді) може не відповідати критеріям доброчесності та професійної етики. Застосування обґрунтованого сумніву як стандарту доказування відповідає змісту та характеру процедур, у яких надається оцінка доброчесності та професійної етики особи.

Отже, фактичні дані мають стосуватись об’єкта перевірки, а їх обсяг, зміст та якість мають бути достатніми для того, щоб переконати звичайну розсудливу людину. Оскільки під час проведення конкурсу на зайняття посад суддів апеляційного суду важливо забезпечити суспільну довіру до судової влади, при встановленні обґрунтованого сумніву орієнтиром є навіть не розсуд членів Комісії, а саме звичайної розсудливої людини, тобто законослухняної людини, яка, достатньою мірою інформована про факти та процеси, що відбуваються, об’єктивно сприймає інформацію та обставини зі сторони.

Кандидат на посаду судді відповідає Показникам у разі відсутності невідповідності або обґрунтованого сумніву в його відповідності хоча б одному показнику. Сумнів не може ґрунтуватися лише на припущеннях або суб’єктивній думці (пункт 11 Єдиних показників). Це означає, що сумніви не можуть бути просто суб’єктивними, вони повинні мати об’єктивну основу (підтверджені фактичними даними, опиратись на достовірні перевірені відомості), яка може бути перевірена та оцінена суб’єктами перевірки, але саме з погляду звичайної розсудливої людини.

Стосовно припущень Комісія зауважує, що словосполучення «лише на припущеннях» свідчить, що висновки не можуть базуватись виключно на припущеннях. Ураховується також позиція Європейського суду з прав людини, який неодноразово вказував, що доказ може витікати із співіснування досить сильних, чітких і погоджених припущень чи подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (рішення у справах «Єрохіна проти України» від  15  листопада 2012 року, пункт 52, «Валерій Фуклєв проти України» від 16 січня 2014  року, пункт  93). Зокрема, очевидними є презумпції про необхідність витрат на звичайну життєдіяльність, сплату податків, продаж товарів за ринковими цінами при відсутності обставин, що свідчать про інше, тощо.

Обставини також можуть встановлюватись на підставі сукупності непрямих доказів, які хоча безпосередньо й не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв’язку.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2024 року № 990/71/24 колегія суду виснувала, що підстави для сумнівів у відповідності кандидата критеріям доброчесності повинні бути об’єктивними, реальними, вагомими (істотними), дієвими і негативними настільки, щоб засумніватися у відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або містити в собі властивості (ознаки), які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням. Такими підставами можуть бути будь-які фактори, явища, події об’єктивної дійсності, що містять ознаки (властивості), які характеризують чи виділяють кандидата на посаду судді як постать, що не відповідає якимсь певним «еталонним» критеріям доброчесності та професійної етики, яким повинен відповідати суддя як носій влади, або, інакше кажучи, неофіційній, ментальній, що ґрунтується на традиціях (звичаях), системі уявлень, норм та оцінок, що регулює поведінку людей у суспільстві, на колективно підсвідомому рівні схвалюється більшістю суспільства, практична реалізація якої забезпечується громадським осудом.

Для оцінки наявності обґрунтованого сумніву щодо відповідності кандидата критерію доброчесності чи професійної етики або інших обставин, які можуть негативно вплинути на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням, достатньо конкретної інформації, яка з урахуванням наданих кандидатом пояснень та аргументів (які не сприймаються як переконливі) не спростовує переконань (сприйняття) Комісії щодо достатньої відповідності кандидата на посаду судді цим критеріям.

Для перевірки відповідності кандидата критеріям доброчесності Комісія керується правом на отримання інформації відповідно до статті 86 Закону та пункту 8 Єдиних показників. Водночас у процедурі оцінювання також важливе, якщо не вирішальне, значення має позиція кандидата на посаду судді, який повинен надати правдиві пояснення та необхідні переконливі докази на підтвердження його відповідності вимогам щодо судді та спростування обґрунтованого сумніву щодо його кандидатури.

Такий висновок відповідає як практиці Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Вищої ради правосуддя, так і сталій правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка зазначила, що «саме по собі призначення (ціль) конкурсу покладає на кандидата, який зацікавлений в отриманні посади судді, обов’язок надати переконливі пояснення (за потреби й відповідні докази), які усувають сумнів у його доброчесності» (пункт 157 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 990/99/24, пункт 7.37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2025 року у справі № 9901/110/19).

Також Комісія бере до уваги позицію Європейського суду з прав людини, згідно з якою критерії відбору можуть бути суворішими в тому разі, коли йдеться про відбір суддів, які займають вищі посади в ієрархії: «Суд підкреслив першорядну важливість суворого процесу відбору суддів для забезпечення того, щоб на суддівські посади призначались найбільш кваліфіковані кандидати – як щодо професійної компетентності, так і щодо доброчесності. Суд зазначив: чим вище суд знаходиться в судовій ієрархії, то більш вимогливими повинні бути критерії відбору. На думку Суду, такий відбір не лише забезпечує спроможність судового органу здійснювати правосуддя, але й має вирішальне значення з погляду забезпечення довіри громадськості до судової влади (пункт 84 рішення «Беснік проти Албанії» від 04 жовтня 2022  року).

Відповідно до пункту 7 Єдиних показників оцінювання відповідності кандидата на посаду судді Показникам здійснюється з урахуванням правил професійної етики, які на нього поширюються чи поширювалися, та правилам професійної етики суддів, дотримання яких обґрунтовано можна очікувати від кандидата на посаду судді з моменту допуску до участі в доборі або конкурсі на посаду судді.

Важливим принципом Єдиних показників є відсутність преюдиційного значення будь-яких висновків чи оцінок національних і міжнародних органів, які стосуються доброчесності судді та кандидата. Такі документи самі по собі не є визначальними для оцінки, не спростовують обґрунтований сумнів щодо відповідності критеріям, однак можуть враховуватися під час оцінювання (пункт 10 Єдиних показників).

На час допуску Машкіної Н.В. до кваліфікаційного оцінювання та участі в конкурсі на 550 вакантних посад суддів апеляційних судів в Україні вже мали місце трагічні й водночас героїчні події в історії Українського народу: анексія Автономної Республіки Крим, збройна агресія рф на сході України із захопленням територій та створенням штучних терористичних формувань під керівництвом окупаційної адміністрації російської федерації, що надалі переросло у повномасштабну війну, яка має на меті повне знищення України як держави, а українців як нації.

Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН A/RES/68/262 від 27 березня 2014 року «Територіальна цілісність України» підтверджено факт окупації росією території Автономної Республіки Крим.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 15 квітня 2014 року № 1207-VII «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» датою початку тимчасової окупації російською федерацією окремих територій України є 19 лютого 2014 року; Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року. Окремі території України, що входять до складу Донецької та Луганської областей, є окупованими російською федерацією (у тому числі окупаційною адміністрацією російської федерації) із 7 квітня 2014 року.

Отже, починаючи з лютого 2014 року, російська федерація здійснює неспровоковану загарбницьку збройну агресію проти України з метою повного захоплення її території та геноциду Українського народу. Цей факт загальновідомий кожному українцеві, усій світовій спільноті та не потребує доведення.

Дії агресора викликали героїчний спротив Українського народу та поставили кожного громадянина України перед необхідністю зробити усвідомлений вибір, проявити громадянську позицію і виконати конституційний обов’язок щодо захисту Вітчизни.

Визначений статтею 65 Конституції України обов’язок кожного громадянина України щодо захисту Вітчизни не обмежується лише військовим обов’язком, а є значно ширшим та передбачає виконання інших суспільно важливих завдань, які не пов’язані з проходженням військової служби, але необхідні для допомоги державі вистояти та дати відсіч ворогу. Такі завдання полягають як у виконанні певних дій, спрямованих на посилення обороноздатності держави, так і в утриманні від дій, які її послаблюють чи посилюють ворога. Це кореспондує зі статтею 23 Конституції України, відповідно до якої кожна людина має обов’язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості.

Відповідно до Висновку Консультативної ради європейських суддів № 3 (2002) суспільна довіра та повага до судової влади є гарантіями ефективності системи правосуддя: поведінка судді в їхній професійній діяльності, зрозуміло, розглядається як необхідна складова довіри до судів. Судді повинні гідно поводити себе у приватному житті.

Пунктом 33 Висновку Консультативної ради європейських суддів № 18 (2015) про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях визначено, що судді повинні поводитися бездоганно і під час виконання своїх функцій, і в особистому житті та бути відповідальними за свою поведінку, якщо вона виходить за межі загальноприйнятих норм.

У пункті 8 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо принципів та правил, що регулюють професійну поведінку суддів, зокрема питання етики, несумісної поведінки та неупередженості, зазначено, що повноваження, надані суддям, тісно пов’язані із цінностями правосуддя, справедливості та свободи. Стандарти поведінки, що застосовуються до суддів, випливають із цих цінностей і є передумовами довіри до правосуддя.

Відповідно до пункту 27 указаного висновку судді не повинні бути ізольовані від суспільства, в якому вони живуть, оскільки судова система може функціонувати належним чином тільки тоді, коли судді не втрачають відчуття реальності.

Стосовно правил поведінки судді Консультативна рада європейських суддів вважає, що кожний окремий суддя повинен робити все можливе для підтримання судової незалежності на інституційному та особистому рівнях; судді повинні поводитися гідно під час виконання посадових обов’язків та в особистому житті (пункт 50 указаного висновку).

Отже, у своїх висновках Консультативна рада європейських суддів зазначає, зокрема, що судді у своїй діяльності повинні керуватися принципами професійної поведінки й утримуватися від будь-якої діяльності, що може підірвати їхню незалежність та зашкодити їхній неупередженості.

У преамбулі Бангалорських принципів поведінки суддів зазначено, що ці принципи мають на меті встановлення стандартів етичної поведінки суддів, зокрема з огляду на те, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів посідає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

Одним зі схвалених є принцип, згідно з яким дотримання етичних норм, демонстрація дотримання етичних норм є невід’ємною частиною діяльності суддів.

Підпунктом 3.1 Бангалорських принципів встановлено, що суддя повинен демонструвати поведінку, бездоганну навіть з точки зору стороннього спостерігача. У Бангалорських принципах також зауважено, що постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти низку обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Парламентська Асамблея Ради Європи у своїй Резолюції від 25 грудня 2008 року №  1165(1998) зауважила, що публічні особи повинні усвідомлювати, що особливий статус, який вони мають у суспільстві, автоматично збільшує рівень тиску на приватність їхнього життя (пункт 6).

Отже, посада судді покладає на нього додаткові обмеження та обов`язки, які водночас є етичними стандартами, що формують модель поведінки, яку суддя повинен ставити за мету і якої повинен дотримуватися. Зокрема, запорукою утвердження довіри до суду має бути законослухняна і добропорядна поведінка суддів у повсякденному житті.

Після окупації частини території України та встановлення на ній окупаційної влади виникло питання щодо можливості відвідування суддями та кандидатами у судді цих територій, що передбачало тимчасове, але все ж таки підпорядкування окупаційній владі та встановлених нею правилам. Не викликає сумніву, що добровільні поїздки на тимчасово окуповані території з метою, що суперечила конституційному обов’язку або ж була проявом байдужості до його виконання чи можливих негативних наслідків для авторитету судової влади в очах суспільства, свідчать про вади в доброчесності осіб, які допускають такі дії. Тому з моменту запровадження процедури перевірки суддів та кандидатів у судді критеріям доброчесності причини та мета відвідування цих територій стали складовою такої перевірки. При цьому важливим є й те, яке враження в суспільства викликають такі візити і як це впливає на авторитет правосуддя.

Згідно зі статтями 1, 3 Кодексу суддівської етики, затвердженого рішенням Ради суддів України від 04 лютого 2016 року № 1, суддя повинен бути прикладом неухильного додержання вимог закону і принципу верховенства права, присяги судді, а також дотримання високих стандартів поведінки з метою зміцнення довіри громадян у чесність, незалежність, неупередженість та справедливість суду. Суддя має докладати всіх зусиль для того, щоб на думку розсудливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Рада суддів України в Коментарі до Кодексу суддівської етики, затвердженому рішенням Ради суддів України від 4 лютого 2016 року № 1, окремо наголосила, що численними є ситуації, коли та чи інша дія прямо не заборонена законом, але є ризик такого сприйняття, формування враження, яке підірвало б довіру до суду.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово у своїх постановах зазначала, що авторитет та довіра до судової влади формуються залежно від персонального складу судів, від осіб, які обіймають посади суддів та формують суддівський корпус. Саме тому важливо, щоб кандидат на посаду судді, як і суддя, не допускав будь-якої неналежної (недоброчесної, неетичної) поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, яка може поставити під сумнів відповідність кандидата критерію доброчесності, що негативно вплине на суспільну довіру до судової влади у зв’язку з таким призначенням.

Від професійних та моральних якостей суддів залежить рівень здійснення правосуддя в державі, а тому особисті й моральні якості кандидата на посаду судді поряд із професійними якостями є визначальними характеристиками під час вирішення питання про призначення його на посаду.

Комісія зауважує, що з 2014 року до сьогодні не встановлено відповідальності за факт відвідування громадянами України тимчасово окупованої рф території України. Водночас кожному громадянину України, а особливо особі, яка має високе звання судді України, бере участь у конкурсі на зайняття посади судді апеляційного суду, який має бути взірцем бездоганної поведінки не лише в професійній діяльності, а й в особистому житті, потрібно усвідомлювати, що в межах окупованих територій збройні формування російської федерації та створені нею окупаційні адміністрації встановили власні контроль і правила. Відвідування окупованої території передбачає, що весь строк перебування на ній особа фактично вимушена жити за правилами окупанта та бути йому підконтрольною. Окупаційна влада різними методами намагається завоювати підтримку та довіру місцевого населення, підкорити та залякати незгідних. До того ж окупація зазвичай супроводжується інтенсивною пропагандою, підбуренням до зрадницьких вчинків і насильства щодо співвітчизників. Тому в таких умовах будь-яка так звана нагальність потреби такого виїзду не співвідноситься з прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді / кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України в разі затримання такої особи, її вербування тощо.

Йдеться не про встановлені законом обмеження, а про ті добровільні обмеження, що беруть на себе судді з метою підтримання високого статусу судді та авторитету правосуддя загалом. Зрештою, йдеться про підтримку загальнодержавних цінностей. Суддя має не допустити враження в суспільства, що судді в будь-який спосіб визнають юрисдикцію держави-агресора над тимчасово окупованою територією України чи потурають порушенню такою державою прав людини на тимчасово окупованих територіях, або ж думки про те, що окупація території України не змінює звичних правовідносин між державою-агресором та Україною.

ГРД рішенням від 11 січня 2019 року затвердила Індикатори визначення невідповідності суддів (кандидатів на посаду судді) критеріям доброчесності та професійної етики, згідно з пунктом 1.5 яких відвідування тимчасово окупованих територій без нагальної потреби визначалось як невідповідність критерію незалежності. Однак було застереження, що поїздки в рф, Автономну Республіку Крим чи на іншу тимчасово окуповану територію України з нагальної потреби до близьких родичів, для владнання майнових питань самі собою не свідчать про наявність порушення цього індикатора.

У листопаді 2023 року Комісія та ГРД оголосили про погодження переліку індикаторів, які свідчать про невідповідність судді чи кандидата на посаду судді критеріям доброчесності та професійної етики, а також принципів їх застосування. Зокрема, серед індикаторів, які вказують на недоброчесність, Комісія та ГРД передбачили такий: «Суддя вчинив діяння, що свідчить про підтримку агресивних дій інших держав проти України, колаборацію з представниками таких держав, окупаційної адміністрації або їх пособниками (наприклад, без нагальної потреби відвідував рф після початку збройної агресії, тимчасово окуповані території)».

Згідно з пунктом 20⁴ частини першої статті 3 Закону України «Про Вищу раду правосуддя» Вища рада правосуддя затверджує Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді) після консультацій з Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, Радою суддів України та Громадською радою доброчесності.

У межах роботи Вищої ради правосуддя із проєктом Єдиних показників, зокрема, Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України листом від 22 серпня 2024 року №  14/5-5935, Головне управління розвідки Міністерства оборони України листом від  29  серпня 2024 року № 222/6/473 повідомили таке.

Як зазначило Головне управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України, відповідно до Конституції України та законів України суддя має особливий (спеціальний) статус, який характеризується наявністю певних вимог і обмежень щодо зайняття цієї посади та гарантій його діяльності.

Унормовані на сьогодні такі вимоги і обмеження стосуються переважно корупційної складової та умовних етичних принципів, але не враховують реальних і прогнозованих чинників вербувальної уразливості діючих суддів і кандидатів на посаду судді, а також національної самосвідомості та громадянської позиції.

Водночас, виходячи з виявлених форм і методів діяльності спецслужб російської федерації, можливо стверджувати, що ризики вербування спецслужбами держави-агресора громадян України, насамперед із так званої категорії ризику (особи, відвідували або відвідують тимчасово окуповані території України, територію держави-агресора або її сателітів) є об’єктивно реальними.

В умовах збройної агресії російської федерації проти України, що триває, будь-яка так звана «нагальність потреби» такого виїзду не співідноситься із прогнозованими ризиками і загрозами, насамперед безпосередньо життю і здоров’ю особи (судді / кандидата), а також державній безпеці та національним інтересам України в разі затримання такої особи, її вербування тощо.

Як вказало Головне управління розвідки Міністерства оборони України, спецслужби держави-агресора постійно проводять заходи, направлені на збір інформації, а також створення (документування) компрометуючих матеріалів стосовно громадян України з метою подальшого їх вербування. Ризики вербування громадян, які відвідували територію російської федерації чи тимчасово окуповані території України, значно зростають у зв’язку з високою активністю там спецслужб держави-агресора та достатньо широкими їх можливостями.

Водночас у зв’язку зі значно нижчими контррозвідувальними можливостями національних спецслужб на цих територіях ускладнюється виявлення осіб, які дали згоду на співпрацю з державою-агресором.

Громадяни України, які відвідували тимчасово окуповані території України та/або територію російської федерації, підлягали обов’язковим «фільтраційним заходам» спецслужб держави-агресора.

Попередньо також проводиться опитування щодо готовності до конфіденційної співпраці.

Головне управління розвідки Міністерства оборони України констатувало, що представники органів державної влади (зокрема судової), зважаючи на специфіку їхньої діяльності та доступ до чутливої інформації, а також особи, з якими вони спілкуються чи перебувають у родинних та дружніх стосунках, становлять особливий інтерес для спецслужб держави-агресора.

Отже, перебування вказаних осіб на тимчасово окупованих територіях України та/або території російської федерації з високою ймовірністю може призвести до ризиків виникнення загроз їхньому життю та здоров’ю, здійснення підходів та вербувальних пропозицій з боку спецслужб держави-агресора під різними приводами, у тому числі з використанням засобів впливу у вигляді шантажу.

Призначення таких громадян України на посади, зокрема суддів, суттєво підвищує їхні агентурні можливості та зацікавленість ними спецслужб держави-агресора, а також створює загрозу національній безпеці України.

З огляду на наведені аргументи, а також після проведення консультацій із Радою суддів України, Громадською радою доброчесності та Вищою кваліфікаційною комісією суддів України, рішенням від 17 грудня 2024 року № 3659/0/15-24 Вища рада правосуддя затвердила Єдині показники для оцінки доброчесності та професійної етики судді (кандидата на посаду судді), у яких нормативно визначено консолідовану позицію щодо цього питання.

Відповідно до пункту 17 Єдиних показників дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті –неухильне дотримання суддею (кандидатом на посаду судді) професійних етичних та загальновизнаних моральних правил поведінки у професійній діяльності та особистому житті.

Суддя (кандидат на посаду судді) відповідає цьому показнику, якщо він, зокрема, але не виключно:

- виявляв громадянську самосвідомість, патріотизм, повагу до української державності та конституційного ладу, не вчиняв дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України;

- не відвідував тимчасово держави/держав, яка/які перебуває/перебувають у збройному конфлікті (війні) з Україною чи сприяла/сприяли (сприяє/сприяють) вчиненню збройної агресії проти України або не визнає/визнають територіальної цілісності України або тимчасово окуповані території України та/чи території держави-агресора без нагальної потреби, тобто за відсутності критичних та / або невідкладних життєво необхідних обставин, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.

Важливо, що цей документ чітко розкрив поняття нагальної потреби та критерії її визначення.

Отже, на момент ухвалення цього рішення є чинним та обов’язковим для застосування нормативний акт, відповідно до якого саме нагальність потреби відвідування тимчасово окупованих територій є єдиною ознакою, за якою у цих випадках встановлюється відповідність кандидата критерію доброчесності та чітко передбачає критерії, за якими визначається нагальність такої потреби.

Так, у матеріалах суддівського досьє наявна інформація про те, що Машкіна Н.В. разом із сином у період з 2015 до 2017 року неодноразово перетинала лінію розмежування з тимчасово окупованою територією України – містом Донецьком. Зокрема, у 2015 році вона здійснила 14 поїздок, у 2016 році – 23 поїздки, а у 2017 році – 14 поїздок. Крім того, встановлено, що Машкіна Н.В. перетинала адміністративний кордон із тимчасово окупованими територіями й у статусі водія.

Під час співбесіди 26 листопада 2025 року Машкіна Н.В. надала Комісії усні пояснення щодо мети відвідування окупованих рф територій України, якими підтримала раніше надані письмові пояснення, а також пояснення, надані під час співбесіди з кандидатом в засіданні колегії Комісії.

Машкіна Н.В. також доповнила ці пояснення, підкресливши, що в період з 2014 року до 2021 року не існувало прямої заборони на відвідування тимчасово окупованих територій, у зв’язку з чим вона переважно разом із чоловіком та сином здійснювала поїздки за місцем колишнього проживання в місто Донецьк. Указані поїздки були зумовлені нагальною необхідністю вирішувати майнові питання та допомоги близьким особам, зокрема: забезпечення схоронності житла, усунення наслідків пошкодження житла внаслідок обстрілів, вивезення особистих речей та надання допомоги її тітці, яка проживала там і потребувала ліків. Потреба у вивезенні майна була особливо важливою, оскільки після окупації міста Донецька суд, у якому вона працювала, припинив діяльність, протягом певного часу їй не виплачувалася суддівська винагорода, а чоловік був змушений звільнитися з роботи. Унаслідок цього їхня сім’я опинилася у складному матеріальному становищі, і збереження майна мало для них суттєве значення, а його вивезення було необхідним. Сім’я тітки є єдиними її родичами в місті Донецьку, однак за станом здоров’я остання не могла владнати її майнові питання та сама потребувала допомоги. Указані обставини зумовлювали необхідність особистої присутності на тимчасово окупованій території. Кожне рішення про перетин лінії розмежування приймалось з урахуванням ризиків для незалежності судді та загроз безпеці. Визначальним було те, що з травня 2014 до серпня 2017 року вона не здійснювала повноважень судді, не була відряджена до суду на підконтрольній території, тому можливість будь-якого впливу на неї як на суддю була вкрай незначною. Суддею не допускалась поведінка, яка б могла свідчити про прихильність до держави-агресора, жодних відносин з окупаційними органами влади чи особами, що їх підтримували, вона не мала. Кандидат додала, що жодним чином не підтримує агресивні дії рф та їх окупаційну владу, а навпаки з 2014 року засуджує такі дії. У цьому зв’язку кандидат наголошує, що у 2014 році, коли почалась військова агресія рф проти України й тимчасова окупація територій України, вона разом із родиною схвалила чітке та усвідомлене рішення про виїзд із міста Донецька.

На запитання члена Комісії щодо причин такої значної кількості поїздок (51) на тимчасово окуповану територію кандидат пояснила, що в будинку залишалося все їхнє майно, зокрема побутова техніка, яку через заборону вантажного сполучення можна було вивозити лише частинами на легковому автомобілі. Ураховуючи, що з травня 2014 до серпня 2017 року вона не здійснювала правосуддя, а пряма заборона на відвідування тимчасово окупованих територій була відсутня, кандидат прийняла рішення здійснювати поїздки до Донецька приблизно двічі на місяць, аби забезпечити збереження житла та поступово вивезти майно. Під час цих поїздок вона також привозила своїй тітці необхідні ліки. Після її призначення у  2017 році на посаду судді безстроково та переведення до Михайлівського районного суду Запорізької області жодного разу тимчасово окуповану територію не відвідувала.

Водночас на уточнювальне запитання члена Комісії кандидат підтвердила, що  в  2015– 2017 роках вона мала можливість передавати ліки тітці без особистих поїздок. Проте, оскільки вона могла самостійно виїжджати на окуповану територію та водночас наглядати за будинком, то ліки доставляла тітці особисто. Після призначення на посаду судді безстроково ні вона, ні члени її сім’ї не відвідували тимчасово окуповану територію. У  2018– 2019 роках догляд за будинком здійснювала мати, яка також привозила ліки сестрі, а після 2019 року, коли в’їзд на окуповану територію став неможливим, ліки передавали іншим способом. Кандидат також зауважила, що, з огляду на обставини сьогодення, вважає такі поїздки нерозсудливими, і що утрималася б від відвідування тимчасово окуповані території, якби на той момент існували будь-які заборони або рекомендації утриматися від таких поїздок, які з’явилися лише у 2021 році.

Під час закритої частини співбесіди членами Комісії та уповноваженим представником ГРД поставлено додаткові запитання з метою вичерпного з’ясування мотивів та умов поїздок як кандидатом, так і членами її сім’ї.

Як уже зазначалося вище, під час оцінки обставин відвідування кандидатом окупованих територій Комісія зобов’язана використовувати Єдині показники, а отже, встановити, чи була потреба в такому відвідуванні нагальною.

Показники визначають, що потреба є нагальною, якщо наявні критичні та/або невідкладні життєво необхідні обставини, які неможливо усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на цих територіях, попри загрозу безпеці власній, близьких осіб та національній безпеці України.

Перш за все, Комісія наголошує, що враховує практику Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої питання нагальності потреби загалом визначається самим кандидатом. Водночас зазначена практика була сформована під час оцінювання рішень Вищої ради правосуддя та Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, ухвалених за відсутності затверджених Єдиних показників. Після затвердження таких показників стає очевидним, що Комісія, здійснюючи оцінювання доброчесності та визначаючи нагальність потреби, повинна керуватися не суб’єктивним сприйняттям кандидата, а об’єктивними критеріями, визначеними Єдиними показниками. Інакше виникла б ситуація, у якій кандидат може, виходячи лише зі свого бачення, визнавати нагальною будь-яку потребу, навіть якщо її нагальність об’єктивно відсутня. Такий підхід фактично позбавив би Комісію можливості здійснювати власну оцінку встановлених обставин і визначати відповідність кандидата Єдиним показникам, що суперечило б її законодавчим повноваженням, а отже, є хибним.

Ураховуючи зазначене, під час оцінки нагальності потреби у відвідуванні тимчасово окупованих територій Комісія вважає, що саме вона, а не кандидат визначає таку нагальність з огляду на встановлені Єдиними показниками критерії.

Єдині показники виділяють два критерії нагальності потреби:

1) наявність критичних та/або невідкладних життєво необхідних обставин;

2) неможливість їх усунути в інший спосіб, ніж особистою присутністю на тимчасово окупованих територіях.

Стосовно першого критерію, то обставини, на які посилається Машкіна Н.В. як підстави для неодноразового (51 поїздка) відвідування тимчасово окупованої території у  2015–2017 роках, з погляду звичайної розсудливої людини не можуть бути визнані критичними чи життєво необхідними у значенні, визначеному Єдиними показниками. Зокрема, забезпечення схоронності житла, вивезення особистих речей, контроль за станом майна, – хоча й можуть вимагати уваги власника / користувача, однак не становлять таких обставин, які потребують негайного та особистого прибуття в умовах збройного конфлікту. Стосовно тітки, яка потребувала ліків, кандидат сама підтвердила можливість альтернативної передачі ліків без її особистої присутності. Це свідчить, що навіть у цій частині не йдеться про загрози життю чи здоров’ю тітки, які вимагали б саме особистого відвідування. Більш того, частість та кількість поїздок – близько 50 разів протягом трьох  років – явно не узгоджується з характером поодиноких критичних ситуацій. Така регулярність скоріше свідчить про звичайну побутову мотивацію, а не про наявність життєво необхідної невідкладної потреби.

Таким чином, обставини, на які посилається кандидат, не мають характеру критичних чи невідкладних та не свідчать про необхідність багаторазового особистого перетину лінії розмежування.

Стосовно другого критерію, то пояснення кандидата безпосередньо вказують на те, що можливість альтернативного вирішення означених питань існувала впродовж усього періоду поїздок. Зокрема, кандидат: підтвердила, що передавати ліки тітці можна було без її особистої присутності; зазначила, що після призначення на посаду судді безстроково всі потреби, які раніше вважала підставою для власних поїздок, виконувала, зокрема, її мати; відмовилася від будь-яких поїздок після призначення її на посаду судді безстроково, хоча ні обставини щодо забезпечення схоронності житла, ні потреба тітки в ліках не змінилися. Це демонструє, що кандидат могла задовольняти відповідні потреби без особистих регулярних відвідувань тимчасово окупованих територій, а її поїздки не були єдиним можливим способом вирішення питання.

Крім того, кандидат сама зазначила, що, оцінюючи ситуацію з позиції сьогодення, вважає свої дії нерозсудливими та утрималася б від поїздок на тимчасово окуповані території, якби існували будь-які застереження чи рекомендації. Це своєю чергою додатково свідчить про те, що кандидат визнає можливість і прийнятність альтернативних способів вирішення питань без особистих відвідувань тимчасово окупованої території.

Виходячи з наданих кандидатом пояснень, Комісія у пленарному складі вважає, що за жодним із критеріїв відвідування Машкіною Н.В. міста Донецька не мало нагальної потреби з огляду на те, що: не було критичних або невідкладних життєво необхідних обставин, які потребували б особистого відвідування тимчасово окупованої території; існували реальні та доступні альтернативні способи вирішення всіх питань, на які посилалася кандидат; регулярність (близько 2 разів на місяць) та кількість поїздок (51 поїздка) не узгоджується з характером нагальних чи виняткових подій.

Таким чином, ті обставини, що були зазначені Машкіною Н.В. та обумовлювали її потребу у відвідуванні тимчасово окупованої території України, на переконання Комісії у пленарному складі, не відповідають наведеним вище критеріям.

Водночас важливим є те, що в зазначений період Машкіна Н.В. уже обіймала посаду судді та усвідомлювала підвищені стандарти поведінки як у професійній діяльності, так і в особистому житті, зокрема, щодо дотримання тих правил, які наведено раніше. Незважаючи на це, вона здійснила близько 50 поїздок до тимчасово окупованої території, що свідчить щонайменше про свідоме нехтування встановленими очікуваннями щодо поведінки судді або байдуже ставлення до ризиків, які такі поїздки створювали чи могли створювати. Така позиція в умовах збройної агресії, яка вже тривала з 2014 року, явно не викликає сприйняття в суспільстві та негативно впливає на авторитет судової влади.

Комісія критично оцінює пояснення Машкіної Н.В. про те, що на той час вона не здійснювала правосуддя, тому за обставин, які в неї склались, вважала такі поїздки допустимими, оскільки від судді очікується дотримання високих стандартів поведінки, які випливають із самого статусу посади, незалежно від фактичного здійснення повноважень.

Ураховуючи викладене, Комісія в пленарному складі дійшла висновку про відсутність у Машкіної Н.В. нагальної потреби неодноразово (51 поїздка) відвідувати окуповану територію міста Донецька у період із 2015 до 2017 року, оскільки ці поїздки, очевидно, не відповідали вказаним вище критеріям нагальності.

У Бангалорських принципах поведінки суддів зазначається, що довіра суспільства до судової системи, а також до авторитету судової системи в питаннях моралі, чесності та непідкупності судових органів займає першочергове місце в сучасному демократичному суспільстві.

Суддя дотримується етичних норм, не допускаючи прояву некоректної поведінки під час здійснення будь-якої діяльності, що пов’язана з його посадою. Постійна увага з боку суспільства покладає на суддю обов’язок прийняти ряд обмежень, і, незважаючи на те, що пересічному громадянину ці обов’язки могли б здатися обтяжливими, суддя приймає їх добровільно та охоче. Поведінка судді має відповідати високому статусу його посади.

Критерій доброчесності є надзвичайно важливим з огляду на те, яку роль відіграє судова влада у становленні правової держави. Саме доброчесність є ключовою категорією у формуванні морально-етичного образу судді, запорукою формування довіри народу до суддів та судової влади загалом.

Комісія врахувала надані Машкіною Н.В. пояснення, однак вони не підтверджують наявності нагальної потреби у відвідуванні тимчасово окупованої території міста Донецька. Навпаки, зміст пояснень свідчить про те, що заявлені нею підстави мали переважно побутовий характер і не відповідали критеріям невідкладності та життєвої необхідності. Крім того, подальша поведінка кандидата – припинення поїздок після призначення на посаду судді безстроково при незмінності зазначених обставин – свідчить про відсутність об’єктивної необхідності в особистому відвідуванні тимчасово окупованої території. Це своєю чергою ставить під сумнів щирість мотивів, на які кандидат посилалася, та не узгоджується з очікуваною від судді пріоритетністю публічного інтересу над особистими чи сімейними міркуваннями.

На думку Комісії, оцінюючи дії Машкіної Н.В., необхідно також зважати на застереження і ризики перебування на окупованих територіях України, зокрема, щодо суддів і кандидатів на посаду судді, що наведені в листах Головного управління з протидії системним загрозам управлінню державою Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України. З огляду на покладений на суддів особливий обов’язок дотримуватися підвищених стандартів поведінки, в тому числі уникати дій, що можуть поставити під сумнів їхню незалежність чи вразливість до впливу, зазначені поїздки Машкіної Н.В. не можуть бути виправдані чи розцінені як такі, що відповідали вимогам доброчесності та обачності.

Єдині показники окремо вимагають від Комісії оцінювати, чи кандидат виявляв громадянську самосвідомість, патріотизм, повагу до української державності та конституційного ладу, не вчиняв дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України. Відсутність дій, що свідчать про підтримку (виправдовування) агресивних дій інших держав проти України, самі по собі не свідчать про прояв громадянської самосвідомості та патріотизму.

Громадянська самосвідомість – це усвідомлення кандидатом себе як громадянина України, розуміння своїх прав, обов’язків, відповідальності та ролі в суспільному житті, а також внутрішнє прийняття цінностей демократичної держави, верховенства права та спільного блага. Серед іншого, це здатність кандидата усвідомлювати свою належність до народу, який дає відсіч агресії зовнішнього ворога, відчувати свою відповідальність за стан держави і суспільства, готовність йти на певні обмеження заради спільного блага, не вчиняти дій на шкоду інтересам суспільства в конкретний історичний момент.

Згідно зі Стратегією утвердження української національної та громадянської ідентичності на період до 2030 року, схваленою постановою Кабінету Міністрів України від  15 грудня 2023 року № 1322, існування та процвітання України неможливе без загального усвідомлення громадянами своєї національної та громадянської ідентичності; одним із пріоритетів діяльності держави та суспільства є відповідь на виклики і загрози, які в сьогоднішніх умовах здійснюють реальний вплив на формування національної свідомості.

Відповідно до Закону України від 13 грудня 2022 року № 2834-IX «Про основні засади державної політики у сфері утвердження української національної та громадянської ідентичності» громадянська стійкість – здатність особи виявляти свою національну та громадянську ідентичність у повсякденному житті і в умовах негативних зовнішніх впливів.

Відмова від поїздок на тимчасово окуповані території та їх обмеження лише нагальними потребами якраз зумовлена проявом громадянської самосвідомості, адже свідчить про свідому, спричинену ціннісними життєвими орієнтирами, відмову визнавати окупаційну владу та коритись їй, виконувати встановлені нею правила, підтримувати її фінансово, сплачуючи податки, демонструвати безпечність перебування на цих територіях, прийнятність і навіть привабливість відпочинку тут тощо.

Комісія вважає, що Машкіна Н.В. у своїх діях не виявила високого рівня громадянської свідомості та проявила нерозважливе ставлення до можливих наслідків регулярних поїздок на тимчасово окуповану територію. Також звертає увагу й те, що, попри заявлену необхідність допомоги тітці, кандидат не продемонструвала зусиль щодо пошуку альтернативних рішень, які б не передбачали регулярних поїздок на тимчасово окуповану територію. Зокрема, можливість передачі необхідних ліків чи забезпечення догляду за житлом іншими особами існувала з самого початку та, як підтвердила сама Машкіна Н.В., фактично реалізовувалася в наступні роки.

Водночас Комісія не розцінює наведені обставини як окрему та достатню підставу для висновку про невідповідність Машкіної Н.В. критеріям доброчесності, проте вважає їх важливими для загальної оцінки її дій у контексті стандартів поведінки, яких має дотримуватися суддя та кандидат на посаду судді.

Крім того, Комісія у пленарному складі не враховує твердження кандидата про те, що обставини її поїздок на тимчасово окуповані території у 2015–2017 роках уже були предметом перевірки під час кваліфікаційного оцінювання у 2019 році, за результатами якого її визнано такою, що відповідає займаній посаді. Комісія зазначає, що висновки, зроблені в межах попередньої процедури та станом на той час, не мають преюдиційного значення для подальших відборів, оцінювань або конкурсів, не усувають обґрунтованих сумнівів щодо відповідності судді (кандидата) вимогам доброчесності та професійної етики і не можуть розглядатися як такі, що порушують право кандидата на доступ до суддівської професії в майбутньому.

Стосовно зазначення в пунктах 17–18 розділу II декларації доброчесності судді за  2023  рік твердження про те, що Машкіною Н.В. та членами її сім’ї не відвідувалась територія російської федерації та/або тимчасово окупована територія України кандидат пояснила, що під час заповнення декларації доброчесності кандидата на посаду судді за   2022  рік, відповідаючи на твердження у пункті 17 «Мною не відвідувалася територія російської федерації та/або тимчасово окупована російською федерацією територія України після 01   січня 2015 року» та в пункті 18 «Мені не відомо, чи відвідували члени моєї сім’ї територію російської федерації та/або тимчасово окуповану російською федерацією територію України після 01 січня 2015 року» вона проставила відмітку «Не підтверджую». У поясненнях до декларації вона зазначила, що вона та члени її сім’ї протягом 2015–2017 років здійснювали поїздки на тимчасово окуповану територію України в місце колишнього проживання (місто Донецьк), що було обумовлено необхідністю вирішення побутових питань. У декларації доброчесності судді за 2023 рік у пунктах 17–18 розділу II нею зазначено «Підтверджую», оскільки протягом зазначеного періоду, за який подано декларацію (2023 рік), ні вона, ні члени її сім’ї не відвідували територію російської федерації або тимчасово окуповану російською федерацією територію України, що підтверджується відомостями, наявними в її суддівському досьє.

Комісія у пленарному складі погоджується з висновками колегії, що пояснення кандидата щодо викладених обставин є коректними та відповідають вимогам щодо заповнення декларації доброчесності судді за 2023 рік, з огляду на те, що в 2023 році Машкіна Н.В. та члени її сім’ї не відвідували тимчасово окуповані території.

Також у висновку ГРД зазначено, що відповідно до даних Єдиного державного реєстру судових рішень під час перебування Машкіної Н.В. на посаді судді Куйбишевського районного суду міста Донецька нею ухвалено близько 260 судових рішень російською мовою.

Машкіна Н.В. під час співбесіди та в письмових поясненнях зазначила, що такі судові рішення було ухвалено впродовж 2009–2014 років у порядку розгляду справ згідно з Кримінальним процесуальним кодексом України (далі – КПК України) у редакції 1960 року. У кожній справі були наявні заяви обвинувачених про необхідність використання російської мови. Судові засідання завжди починалися державною мовою, потім визначалося, якою мовою буде продовжуватися розгляд справи. На той час діяло таке законодавство.

Згідно зі статтею 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. В Україні гарантується вільний розвиток, використання і захист російської, інших мов національних меншин України.

Статтею 92 Конституції України встановлено, що порядок застосування мов визначається виключно законами України.

У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 1999 року у справі № 1-6/99 зазначено, що використання російської та інших мов національних меншин України визначається виключно законами України.

Статтею 19 КПК України, прийнятого 1960 року (у редакції, чинній до 10 серпня 2012  року), передбачено, що судочинство провадиться українською мовою або мовою більшості населення даної місцевості. Особам, що беруть участь у справі і не володіють мовою, якою провадиться судочинство, забезпечується право робити заяви, давати показання, заявляти клопотання, знайомитися з усіма матеріалами справи, виступати в суді рідною мовою і користуватися послугами перекладача в порядку, встановленому КПК України. Слідчі і судові документи, відповідно до встановленого КПК України порядку, вручаються обвинуваченому в перекладі на його рідну мову або іншу мову, якою він володіє.

Верховною Радою України 03 липня 2012 року прийнято Закон України «Про засади державної мовної політики».

Згідно з частиною першою статті 14 Закону України «Про засади державної мовної політики» судочинство в Україні в цивільних, господарських, адміністративних і кримінальних справах здійснюється державною мовою. У межах території, на якій поширена регіональна мова (мови), що відповідає умовам частини третьої статті 8 цього закону, за згодою сторін суди можуть здійснювати провадження цією регіональною мовою (мовами).

Відповідно до статті 15 Закону України «Про засади державної мовної політики» мовою роботи та актів з питань досудового розслідування, дізнання і прокурорського нагляду в Україні є державна мова. Поряд із державною мовою при проведенні досудового розслідування, дізнання та прокурорського нагляду можуть використовуватися регіональні мови або мови меншин України, інші мови. Кожна особа має право бути невідкладно повідомлена мовою, яку вона розуміє, про мотиви арешту чи затримання і про природу та причини звинувачення проти неї і захищати себе, користуючись цією мовою, у разі необхідності, з безкоштовною допомогою перекладача.

З 10 серпня 2012 року статтею 19 КПК України встановлено, що мова, якою здійснюється провадження в кримінальних справах, визначається статтею 15 Закону України «Про засади державної мовної політики».

Рішенням Донецької обласної ради «Про заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, передбачені Законом України «Про засади державної мовної політики», на території Донецької області» від 16 серпня 2012 року встановлено, що російська мова як регіональна мова використовується на території Донецької області в роботі місцевих органів державної влади та органів місцевого самоврядування, застосовується і вивчається в державних і комунальних навчальних закладах, а також використовується в інших сферах суспільного життя в межах і порядку, що визначаються Законом України «Про засади державної мовної політики».

Комісія у пленарному складі погоджується з висновками колегії, що пояснення Машкіної Н.В. щодо викладених обставин є прийнятними і достатніми.

Отже, дослідивши висновок ГРД, письмові пояснення та пояснення, надані Машкіною  Н.В. під час співбесіди, Комісія у пленарному складі дійшла висновку, що кандидатом не спростовано обґрунтованого сумніву щодо її відповідності критеріям професійної етики та доброчесності за показником «Дотримання етичних норм і бездоганна поведінка у професійній діяльності та особистому житті» у зв’язку з відвідуванням тимчасово окупованої території міста Донецька з підстав, викладених вище в рішенні.

Під час закритого обговорення «За» підтвердження здатності кандидата на посаду судді Машкіної Н.В. здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді проголосувало три члени Комісії (Ігор КУШНІР, Володимир ЛУГАНСЬКИЙ, Сергій ЧУМАК), «Проти» – дванадцять членів Комісії (Андрій ПАСІЧНИК, Михайло БОГОНІС, Людмила ВОЛКОВА, Віталій ГАЦЕЛЮК, Ярослав ДУХ, Роман КИДИСЮК, Надія КОБЕЦЬКА, Руслан МЕЛЬНИК, Олексій ОМЕЛЬЯН, Роман САБОДАШ, Руслан СИДОРОВИЧ, Галина ШЕВЧУК).

Відповідно до частини першої статті 88 Закону Вища кваліфікаційна комісія суддів України ухвалює мотивоване рішення про підтвердження або непідтвердження здатності судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді. Якщо Громадська рада доброчесності у своєму висновку встановила, що суддя (кандидат на посаду судді) не відповідає критеріям професійної етики та доброчесності, Вища кваліфікаційна комісія суддів України може ухвалити вмотивоване рішення про підтвердження здатності такого судді (кандидата на посаду судді) здійснювати правосуддя у відповідному суді лише у разі, якщо таке рішення підтримане двома третинами голосів призначених членів Комісії, але не менше ніж дев’ятьма голосами.

Отже, у разі призначення до складу Комісії (наявності) шістнадцяти членів рішення про підтвердження здатності кандидатом здійснювати правосуддя у відповідному суді вважається прийнятим за умови наявності не менш ніж одинадцяти голосів «ЗА» (тобто дві третини від складу Комісії).

Таким чином, кандидат не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді за критерієм доброчесності та професійної етики.

Ураховуючи викладене, керуючись статтями 79, 83–86, 88, 93, 101 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», Регламентом Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, Положенням про порядок та методологію кваліфікаційного оцінювання, показники відповідності критеріям кваліфікаційного оцінювання та засоби їх встановлення, Вища кваліфікаційна комісія суддів України,

вирішила:

визнати Машкіну Наталю Василівну такою, що не підтвердила здатності здійснювати правосуддя в апеляційному загальному суді.

Головуючий                                                                                      Андрій ПАСІЧНИК

Члени Комісії:                                                                                   Михайло БОГОНІС

                                                                                                             Людмила ВОЛКОВА

                                                                                                             Віталій ГАЦЕЛЮК

                                                                                                             Ярослав ДУХ

                                                                                                             Роман КИДИСЮК

                                                                                                             Надія КОБЕЦЬКА

                                                                                                             Ігор КУШНІР

                                                                                                             Володимир ЛУГАНСЬКИЙ

                                                                                                             Руслан МЕЛЬНИК

                                                                                                             Олексій ОМЕЛЬЯН

                                                                                                             Роман САБОДАШ

                                                                                                             Руслан СИДОРОВИЧ

                                                                                                             Сергій ЧУМАК

                                                                                                             Галина ШЕВЧУК